Росія використовує Україну як лабораторію для опробування нових методів і підходів до конфліктів, включаючи застосування інструментів «м’якої сили» (таких, як концепція «руського миру» або вплив Російської православної церкви), що, серед іншого, мають на меті придушити волю українського суспільства до опору. Силова конвертація кримчан у російське громадянство, форсована видача російських паспортів на окупованих територіях Донецької та Луганської областей мають на меті легітимізувати «право» Росії на втручання у внутрішні справи України.
Корупція слугує одним із головних зовнішньополітичних інструментів, що також має допомогти реалізувати енергетичні проєкти (поглиблення залежності Заходу від Росії та забезпечення ресурсами клептократичного режиму), послабити міжнародний режим антиросійських санкцій, просувати так звану легітимізацію анексії Криму. Росія веде проти України економічну війну, перешкоджаючи вільному судноплавству в Азовському морі, а також зловживає з цією ж метою Міжнародною конвенцією з охорони людського життя на морі.
Понад те, Росія експлуатує ресурси українського моря (включаючи незаконний видобуток газу), а також перешкоджає в цьому Україні. Росія використовує цивільну морську інфраструктуру у воєнних цілях, втручається у роботу глобальної системи позиціонування та не полишає спроб узяти під контроль авіаційний рух над окупованим Кримом, підвищуючи ризики виникнення інцидентів як у повітрі, так і на морі.