Центр оборонних стратегій

Пастка-22, або Чому США доведеться визначитися зі стратегією щодо України

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій


США дали обмежену згоду на удари постаченою Силам оборони Україні зброєю по території РФ. Але з Вашингтона й далі лунають застереження про недопустимість ескалації. У підсумку нашим партнерам доведеться визначитися, що небезпечніше: гіпотетична ескалація чи стратегічна поразка у протистоянні з Росією.

Пригадаємо деякі події, промови й висловлювання, котрі ми почули цієї весни:

8 квітня CNN повідомила: президент Зеленський заявив, що «без допомоги США Україна програє війну».

10 квітня верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі генерал Каволі наголосив, що «програє та сторона, яка не може стріляти у відповідь».

24 квітня президент США Джо Байден підписав ухвалений Конгресом закон про іноземну допомогу, яким Україні виділяють обладнання на понад 60 мільярдів доларів.

Фото: EPA-EFE/SHAWN THEW / Президент США Джо Байден виступає після того, як підписав закони про допомогу Україні, Ізраїлю й Тайваню

17 травня співробітники американського мозкового центру Rand Corporation Рафаель С. Коен, директор програми «Стратегія і доктрина» проєкту повітряних сил, і Глен Джентіле, заступник директора відділу армійських досліджень, опублікували в журналі Foreign policy статтю «Пастка-22 Байдена в Україні».

Їхні висновки із ситуації в російсько-українській війні: 
— виклики України виходять за межі простих ресурсів;
— політична боротьба в Конгресі США за пакет допомоги вражає серцевину стратегічного парадоксу, який перешкоджає стратегії Байдена щодо України;
— президент США обіцяє, що «наша відданість Україні не ослабне» і що підтримка США триватиме «стільки, скільки знадобиться», але водночас Білий дім стурбований потенційною ескалацією та перспективою прямого зіткнення з ядерною Росією.

Тобто склалася ситуація, коли США, підтримуючи Україну, водночас живлять ескалацію. Так політичні еліти США опиняються в пастці-22.

Пастка-22 (Catch-22) — феномен, що описує абсурдну ситуацію. Названий на честь однойменного роману американського письменника Джозефа Геллера, що описав правило пастки-22, яке дозволяло божевільним льотчикам не брати участі у вильотах. Проте пілоти, які посилалися це правило, не могли скористатися ним, оскільки демонстрували базовий інстинкт психічно здорової людини — вижити.

Фото: EPA-EFE/JIM LO SCALZO / Міністр оборони США Ллойд Остін після виступу про допомогу Україні

Стратегія США щодо України полягає в тому, що за підтримки колективної потуги Заходу Київ може перемогти РФ у війні. Успішні операції 2022 року, що викинули агресора з півночі та північного сходу, народ, котрий згуртувався для боротьби, мобілізувався з перших годин вторгнення, вселяли певний оптимізм у партнерів. У РФ же спостерігали зовсім іншу картину: суспільство не мобілізоване; армія зазнала катастрофічних втрат, залишившись фактично без професійного складу та найновітніших зразків озброєння; країну покинули сотні тисяч громадян (а покинути її могли лише ті, хто фінансово був здатний це зробити, тобто професійно й фінансово успішні); санкції знову ж таки.

Ця відносно позитивна картина стала фундаментом, на котрому в США почали будувати конструкцію, яка балансує між «не дати Україні програти» й «не допустити ескалації конфлікту». Звідси й заборона постачати певні типи озброєння й обмежене застосування постаченого. США створили механізм керування ескалацією.

А тим часом весь 2023-й стратегічне становище України ставало дедалі небезпечнішим. Генерал Каволі зазначив, що РФ відновлює свою армію «набагато швидше, ніж припускали початкові оцінки». Ми бачимо, що сьогодні угруповання противника, яке воює проти України, є значно більшим за чисельністю, ніж те, що було на момент вторгнення в лютому 2022-го. Російська економіка показала помірне зростання у 2023-му. 

Втрата пів мільйона солдатів не призвела не лише до соціального вибуху, але й до мінімальних заворушень. Система комплектування покриває втрати без особливого напруження. Противник досягнув певних успіхів, захопивши Бахмут, Соледар, Авдіївку, Мар’їнку, майже вирівняв лінію фронту у Приазов’ї, обнулив здобутки Сил оборони влітку 2023-го на Времівському, Оріховському напрямках. І хоча територіально здобутки агресора у 2024-му у 182 рази менші, ніж у 2022-му, але все одно стратегічна ініціатива на його боці. Те, що допомогу нарешті виділили, спонукає агресора якнайшвидше перейти до літнього наступу.

Поступово змінюється інформаційне тло, зокрема й зусиллями нашого противника. Якщо раніше успішний удар українського безпілотника по об’єкту в РФ ставав топновиною в західних медіа, то зараз український стратегічний наратив поступово втрачає свою міць, поступившись подіям на Близькому Сході та передвиборчій боротьбі в США. Оскільки підтримка України нерівномірно поділена між прихильниками демократів і республіканців, слід очікувати, що виникне залежність військово-технічної допомоги від переможця на виборах у США й боротьба за наступний транш буде значно гострішою.

Провисання допомоги від США дещо компенсоване допомогою партнерів з Європи, що залишає Україні простір для стратегічного маневрування, але якщо ми маємо на меті повернутися на втрачений рівень, слід змінити спосіб дій у геополітичній площині. Те саме стосується і ситуації на фронті.

Фото: Фейсбук / Генштаб ЗСУ

Пригадаємо статтю генерала Залужного для журналу The Economistі його висновки щодо геймченджерів на полі бою: 
— завоювання переваги в повітрі; 
— подолання глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень; 
— підвищення ефективності контрбатарейної та радіоелектронної боротьби; 
— створення й підготовка необхідних резервів.

Що зі сказаного минулого листопада реалізували сьогодні? А хіба ми можемо дозволити собі просто чекати противника, котрий, володіючи ініціативою, нав’язує Силам оборони свій сценарій?! Харківський напрям підтверджує це.

Тож Україна опиняється в ситуації, коли, аби відновити територіальну цілісність, потрібно перейти до активних (наступальних) дій. Тобто ескалація зростатиме.

Силам оборони вкрай потрібні інструменти для глибоких ударів по території РФ — по залізничній інфраструктурі, до котрої прив’язана значна частина логістики угруповання сил противника на Південно-Західному ТВД, аеродромах базування авіації, насамперед стратегічної, позиційних районах ОТРК «Іскандер». 

Паралельно слід безперервно нарощувати можливості ППО України. 10 держав уже дозволили застосовувати надані в рамках військової допомоги засоби по військових цілях на території РФ, але згода головного партнера, США, вивела за дужки ракети ATACMS, а це головний далекобійний засіб сьогодні, єдиний інструмент вогневого контролю оперативної глибини операційної зони. 

Фото: euronews.com

Ця боротьба потребуватиме і посилення повітряного компоненту Сил оборони, без котрого практично неможлива наступальна операція (Сили оборони здобули негативний досвід минулого літа на Приазовському напрямку, наступаючи без переваги в повітрі). Втрати ПКС противника оцінюють у 10 %, тому нарощування спроможностей вести війну в повітрі набуває гостроти. 

Зауважимо, що F-16, за словами командувача ВПС США в Європі генерала Джеймса Гекера, «навряд чи стануть срібною кулею для української авіації». Без постачання військам сучасних БпЛА, ударних і розвідувальних, наземних і повітряних платформ РЕБ не вдасться здобути перевагу в повітрі, а без неї — і на полі бою.

Оперативна обстановка загалом складається для Сил оборони достатньо похмуро, а результати збройного протистояння непевні. Довгоочікувана допомога хоч і надана, але ще якийсь час буде прямувати до переднього краю, а більшість позицій лише почали виробляти. А проте, імпульс відновлюється. Повторимося: лише ударами по тилових об’єктах й успішною контрбатарейною боротьбою війни не виграти, наступати доведеться. А наступ = втрати. Часто-густо важкі. І знову ж таки — ризик ескалації. 

Наші партнери, насамперед США, мають прийняти ризик ескалації. Альтернативою є відмова від основ стратегії США щодо України, а це ще ризикованіше, ніж гіпотетична ескалація.

«У стратегічних інтересах Америки, щоб Україна перемогла Росію. Це розв’яже проблему європейської безпеки на наступні 50 років. І для цього не потрібно жодного солдата НАТО. Для цього потрібна лише наша політична воля та промислова підтримка», — написав колишній командувач Сухопутних військ США в Європі, генерал у відставці Бен Годжес.

Джерело: LB