​Рік великої війни. Підсумки

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій

Рік тому світ чекав на падіння Києва. Я можу сказати, він стоїть, він сильний. І найголовніше – він вільний.

Джо Байден, президент США

Про що рік тому говорив бункерний сидень, оголошуючи вторгнення в Україну? 

Про «захист людей, які протягом восьми років зазнають знущань, геноциду з боку київського режиму»; «демілітаризацію та денацифікацію України»; «притягнення до суду тих, хто вчинив численні криваві злочини проти мирних жителів, зокрема й громадян РФ». Про окупацію території України росіяни тоді публічно не говорили – йшлося насамперед про зміну влади в Україні та перетворення її на другу Білорусь. Контрольовану, слухняну колонію, яку з часом поглине Росія.

І вже наприкінці березня «спеціальна військова операція» була в офіційному просторі раптом трансформована в «операцію із захисту Донбасу». Уже тоді щось пішло не так і не туди. Ми всі пам’ятаємо «жести доброї волі», котрі почалися з «відходу» російського гарнізону з острова Зміїного та закінчилися втечею з Київщини, Чернігівщини та Сумщини. 

Далі Збройні сили додали емоцій, розтрощивши російську армію, котра все більше скидалася наполеонівську взимку 1812–1813 років, під Харковом, Ізюмом, Лиманом.

У вересні з бункера вже доносилося таке: ціль війни – «звільнення всієї території Донбасу».

За рік російський диктатор, звертаючись до Федеральних зборів РФ, узагалі не зміг сказати нічого притомного про мету агресії.

Ми бачимо, що стійкість української нації згорнула, стиснула шагреневу шкіру російських задач, котрі у війні намагається реалізувати противник. Лише за рік він остаточно втратив усі орієнтири своєї авантюри, а окупацію територій, котра начебто не входила до кремлівських планів, світу намагався підсунути у фантику «вільного волевиявлення». Світ сказав: «ага-ага», хитро так посміхнувся – і ворогові довелося тікати і з правобережної частини Херсонщини, і з самого Херсона. У підсумку до складу РФ «увійшли» частини Запорізької області без Запоріжжя та Херсонської без Херсона. 

Про ціну цих вкрай сумнівних російських досягнень: ворог втратив убитими 145 060 осіб, 3 334 танки, 6 569 ББМ, 2 345 гармат і 471 РСЗВ різних типів, 243 системи ППО, 5 212 автомобілів, 299 літаків, 287 вертольотів, 2026 БПЛА оперативно-тактичного рівня, 18 кораблів, зокрема флагман ЧФ ВМФ ЗС РФ ракетний крейсер «Москва», що є проявом особливого флотоводського таланту росіян – про… втратити флагман у бою проти країни, котра на момент епічної морської битви флоту якраз і не мала. Потім ВМСУ закріпили успіх, атакувавши російську військово-морську базу в окупованому Севастополі.

Отже, Росія втратила лише вбитими 76% сил вторгнення. Додаємо 433 000 поранених. На наших теренах згоріли ВСІ танки, ББМ, САУ та гармати, вертольоти, які російська армія зосередила біля кордонів наприкінці 2021 року.

Але є ще одне тло – загальний військовий потенціал РФ. Тут картина дуже цікава. Military Balance повідомляє, що у 2021 році ЗС РФ мали чисельність 900 000, з них Сухопутні війська – 280 000, ПДВ – 45 000, ССО – 1 000, берегові війська флотів – 35 000, Росгвардія – 340 000 (порівняйте із Сухопутними військами і посміхніться). Танків було 2 840, 5 220 БМП, 6 100 БТР, 4 684 артсистеми, 876 РСЗВ, 1 520 засобів ППО (у бойовій техніці враховано лише Сухопутні війська).

Якщо відштовхнутися від цих цифр, то вийде, що українські чорноземи поглинули 64,3% наявних за лісом військ. Противник змушений витягувати з баз зберігання танки, адже втратив усі, які мав у військах узагалі. Згоріли 48% ББМ, 41% артилерії, 22% літаків і 30% гелікоптерів. Ось і причина російської мобілізації в усіх її проявах – професійна армія практично згинула, сучасна і відносно сучасна зброя – разом з нею. До кінця війни противник не досягне того самого технологічного рівня свого угруповання, яке мав станом на 24.02.2022.

З авіацією дуже цікаво: літальних апаратів противник має ще цілком достатньо, а ось пілотів, штурманів, наземного персоналу йому бракує. Бракує критично. Тому ми не побачимо повітряних наступальних операцій у виконанні артистів заліського повітряного цирку до кінця війни.

Як виглядають територіальні підсумки року війни? 

Сили оборони звільнили 78 000 км2, або 42% окупованих територій. Агресор утримує 108 600 км2 (АР Крим, частини Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей), що становить близько 20% суверенної території України. Цю територію можна порівняти з більшою частиною Італії, Чехією та Словаччиною або Австрією і Швейцарією разом узятими, половиною Великої Британії чи Німеччини або Словенією, Хорватією та Боснією і Герцеговиною разом. Тобто роботи в Сил оборони ще багато.

І поки наші вороги ганяються за «всією військовою машиною колективного Заходу», котра мариться бункерним жителям то там, то сям в Україні, дещо підсумуємо:

– Україна вистояла, чинить запеклий опір, контрнаступає в слушні моменти;
– нація згуртована як ніколи;
– союзники України абсолютно чітко висловили готовність стояти поряд до нашої Перемоги;
– завдяки допомозі, яку надають Україні, відбувається перехід на стандарти НАТО, росте рівень технологічності ЗС України;
– постраждала від російського ракетного тероризму енергетична галузь постає з попелу, але вже на новому техніко-технологічному рівні;
– триває очищення українського суспільства від п’ятої колони в усіх її проявах.

Немає сумнівів – ми переможемо.

Ціна не буде малою, війна не робить дисконтів, перемога не буде швидкою, повернення до звичного способу життя буде довгим і часом болючим. Не забуваймо про те, що рік війни коштував 30% падіння економіки держави, 33% падіння експорту, 70% зниження металургійного виробництва, 65% зростання цін на пальне; виведено з ладу 50% енергетичних потужностей; ціни зросли на 30%; 60% дефіциту українського бюджету покриває фінансова допомога партнерів; 7,8 млн українських громадян виїхали з України; до шкіл у Європі у вересні пішли 2,25 млн українських дітей; 6,5 млн українців є біженцями у власній країні.

Не буде ні просто, ні швидко. 

Але переможемо.

Джерело: LB