Вовчий апетит Пекіна. Чому Сі збільшує ядерні арсенали, як насправді ставиться до Росії і навіщо дзвонив Зеленському — інтерв’ю NV

Китай хоче, щоб Україна у війні не перемогла, Росія виграла, але не посилилася, а Захід врешті став безпорадним, стверджує Олександр Хара, експерт Центру оборонних стратегій, і розповідає про багато цікавих деталей цього політичного багатокутника.

Останні місяці Китай намагається стати помітним гравцем в процесах, що торкаються війни в України та претендує на роль посередника в питанні врегулювання конфлікту, але має й власні очевидні та помітні інтереси.

Одразу після переобрання очільником Китаю, генсек Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпін відвідав Москву, де зустрівся з Володимиром Путіним, приймав у себе президента Франції Емманюеля Макрона, а нещодавно відбулася перша з початку війни телефонна розмова між очільником Китаю та президентом Зеленським. Тоді ж Україна, відбувши паузу довжиною в рік, нарешті призначила свого посла в КНР Павла Рябікіна.

Всі ці процеси відбуваються на тлі помітного погіршення відносин між Китаєм та США, а також доволі дивної заяви посла КНР у Франції Лу Шайє, який поставив під сумнів суверенітет пострадянських держав, а також приналежність Крима.

Про те, якими сьогодні є інтереси Китаю і як саме його політична діяльність впливатиме на долю війни та України, NV розмовляє з Олександром Харою, експертом з питань зовнішньої політики та політики безпеки Центру оборонних стратегій.

— Від початку великої війни вважалося, що Китаю вигідно, щоб Росія не програла але й не виграла війну в Україні. Рік війни щось змінив в трикутнику відносин: Китай — Росія -Україна?

— Перш за все нам варто пам’ятати, що Китай та Росія завжди були імперіями. Звичайно, Китай більш тривало. І це означає, що, на відміну від європейців, у них немає досвіду рівноправного та суверенного спілкування з сусідами. У них завжди були маленькі сусіди та принцип «розділяй і володарюй». Тому в китайському світогляді не може бути інакшого, аніж — є сильна держава, як Китай в Азії, а Росія у просторі колишніх республік СРСР, і вони мають нав’язувати свою волю. І в цьому контексті те, що сказав китайській посол у Франції, це він просто проговорився про те, як китайці думають і бачать світ насправді. Вони не вірять в те, що в світі всі держави рівні, вони вірять, що є невеличка кількість тих, які володіють повним суверенітетом, а решта має підкорятися, бо мають обмежений суверенітет.

Другий важливий момент — це ресентимент, який у росіян гострий, але й у китайців він теж є, як і націоналізм. Це поєднання дуже цікаве таке, як у нацистів і фашистів було. З одного боку, вони є великими, непереможними, а з іншого боку їх хтось постійно ображає чи якось притискає. Цей ресентимент в Китаї зростає, особливо в питанні повернення Тайваню.

Детальніше на NV