Забракло важливого елементу. Чому українська оборонка не стала надійним тилом для ЗСУ на початку війни, — ексміністр оборони Загороднюк

Андрій Загороднюк, голова Центру оборонних стратегій, Міністр оборони України (2019–2020)

За допомогою фахівців NV з’ясував, з яких причин вітчизняний ОПК, попри свою непогану фінансову звітність, не зміг ефективно озброїти українську армію напередодні повномасштабного вторгнення.

Неефективна система закупівель довгий час гальмувала розвиток вітчизняний оборонно-промислового комплекту (ОПК). І це змінилось лише після двох років війни.

Про це, спираючись на думку фахівці і колишній високопосадовців, написав NV у статті «Кульгавий зброяр».

У статті йдеться, що до початку великої війни фінансова звітність Укроборонпрому, головної компанії вітчизняного ОПК, була непогана. Так за підсумками 2021‑го підприємства концерну наростили обсяги виробництва озброєння, військової техніки та іншої продукції на 24 % — до 39 млрд грн порівняно з 31,4 млрд грн у 2020‑му.

Але оборонний велетень не відрізнявся ефективністю. У 2020‑му на нього припадало до 50 % воєнних замовлень, однак зі 116 компаній концерну лише 44 були прибуткові, причому 20 з них генерували 90 % прибутку. Поставки озброєння та іншої техніки для Сил оборони становили згідно з фінзвітами третину доходів Укроборонпрому, а більшість припадала на експорт.

Андрій Загороднюк, який обіймав посаду міністра оборони з серпня 2019 року по березень 2020‑го, згадує: на той період великою перепоною для розвитку ОПК була система закупівель.

Її країна успадкувала від СРСР — держава брала на себе більшість комерційних ризиків в умовах низької конкуренції.

«Документи, пов’язані з держоборонзамовленням, залишалися станом на 2022 рік засекреченими. Політична воля щодо реформування цієї сфери була практично відсутня», — каже Загороднюк.

Такий стан справ не залишав місця конкуренції й не мотивував людей інвестувати в ОПК.

Ще однією проблемою, за словами Загороднюка, стала неможливість планувати довгострокові проєкти. Адже вони могли бути перервані принаймні раз на рік, коли український уряд підтверджував держоборонзамовлення, — а робив він це щороку в короткі терміни.

До всього Міноборони обмежувало прибуток постачальників за допомогою архаїчних (саме таке слово використав для їх опису Загороднюк) процесів, що приховуються за абревіатурою РКМ — розрахунково-калькуляційні матеріали. Це набір процедур, які аналізують структуру витрат постачальників і їхній прибуток, аби гарантувати, що ті не призначають зависокі ціни.

Складна бюрократія, що стоїть за РКМ, була, за його словами, джерелом корупції та конфліктів.

Лише в січні 2024 року МО реформувало закупівлі. Тоді з’явилася дворівнева система, у якій оборонне відомство встановлює їх політику та контролює якість, а безпосередньо самі закупівлі проводить у царині озброєнь однойменна агенція, а щодо тилового майна — Держоператор тилу.

Джерело: NV