Росія не лише веде відкриту війну в Сирії, приховану в Україні та невоєнними засобами й методами (так звану гібридну) проти Заходу в цілому. Путінський режим готується до глобального конфлікту. Це обумовлено як викривленим сприйняттям безпеки, коли глобальне лідерство США вбачається спрямованим передусім проти Росії, коли після розпаду СРСР (за словами В.Путіна – найбільшої геополітичної катастрофи) подальша європейська й євроатлантична інтеграція на континенті сприймаються як продовження переформатування та включення в орбіту Вашингтона колишньої царини Москви, коли будь-які дії на підтримку Сполученими Штатами своїх союзників та партнерів розглядаються як реалізація агресивних намірів. Це також обумовлено тим, що відстала в економічному та технологічному відношенні, авторитарна та репресивна по суті Росія, слабка у воєнному плані (у порівнянні зі США, які російська еліта вважає єдиним справжнім суперником), на думку політичного та військово-політичного істеблішменту, має використати відкрите на нетривалий час «вікно можливостей», аби поновити статус наддержави. Розрізнена Європа та менша роль США на континенті вбачаються Кремлем необхідними умовами, що компенсують асиметричний характер потенціалів та уможливлюють повернення на геополітичну арену у відновленій якості. Наявність ядерної зброї, в уяві російського панівного класу, унеможливлює повторення югославського чи іракського сценарію, «стратегічна корупція» та підтримка відцентрових і деструктивних елементів всередині західних суспільств розхитують європейську та трансатлантичну єдність, Москва включає в свою орбіту уламки колишньої імперії. За таких умов путінський режим кидає виклик Заходу та готується до ескалації, аби примусити Сполучені Штати рахуватися зі своїм «правом» на сфери впливу, на визнання ролі великої держави, без якої не лише не вирішуються глобальні питання, а й яка володіє правом вето на рішення, що йдуть всупереч її забаганкам.

Оборонно-промисловий комплекс (ОПК) є базою для агресивної політики Росії, а також однією з суттєвих складових економіки. Саме тому необхідно приділити особливу увагу можливостям створення запобіжників впровадження мілітаристської політики Росії через санкційний тиск на ОПК.

Це дослідження в загальних рисах показує вплив санкцій на Росію, а також має на меті обґрунтувати необхідність розширення санкційного тиску на оборонно-промисловий комплекс та інші стратегічні галузі, задіяні у реалізації агресивної політики Росії, що становить виклики та загрози країнам Європейського континенту, Північної Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Дослідження також підкреслює зв’язок питання повернення до Status quo ante bellum щодо Криму з проблематикою, пов’язаною з діями набагато більш потужного гравця, що майже синхронно з Росією вдався до більш активного та подекуди агресивного курсу у Східній півкулі.